Городня — місто древнє
Городня — місто древнє, дотатарське. Перший спогад про нього датований 1158 роком. Існує декілька версій щодо походження його назви. Найвірніша, мабуть, та, що слово «Городня» походить з лексичного фонду древніх літописців і в буквальному значенні цього слова означає «частокіл». Такими городнями князь Мстислав, син Володимира Святого, почав спочатку оперізувати Чернігів для захисту від ворогів, а потім споруджувати їх на дальніх підступах до нього. Тому поселень з такою назвою багато.
Проте самим городнянцям більше подобається інша версія, пов’язана з Петром І. Кажуть, коли Городнею проходило його військо на боротьбу зі шведами, то в пісках загрузли гармати.
Розгніваний цар назвав цю подію «горем дня».
Та це лише легенда. А що стосується Петра І, то горя в нашому місті для нього не було ніякого, а навпаки — сама радість.
В ході Північної війни Росії зі Швецією відзначились у битвах козаки Городнянської сотні та місцеві жителі. Влітку 1709 року, коли один із загонів шведських військ підійшов до Городні та спробував її захопити, жителі вчинили опір.
Після розгрому армії Карла ХІІ під Полтавою цар Петро І, повертаючись до Петербурга, зупинявся в Городні, тут святкував свої іменини і на пам’ять про цю подію, і на відзнаку героїзму городян подарував місту три чавунні гармати.
Багато років грізною пересторогою стояли ці гармати на валах фортеці, аж поки зникла в цьому потреба. Городнянці зрівняли земляні вали, а гармати в пам’ять нащадкам підняли на спеціально збудований п’єдестал.
У середині 17 століття городнянці брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях та визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького.
Городня в давні часи була оточена дрімучими лісами і болотами, знаходилась у такій щасливій місцевості, що бурхливі історичні події переважно проносились поза нею. Безсумнівно, в ній було чути брязкіт мечів і войовничі крики Лиственської битви Мстислава з Ярославом, очевидно, заходили в її мирне сховище, що охоронялось густим лісом, загоїш хижих полчищ Батия, але не знаходячи в ній поживи, а напевно, і людей, що ховались у нетрях, йшли геть.
Раз тільки, вже пізніше, у 1648 році вона була театром кривавої драми. Генеральний осаул Годак, посланий гетьманом Хмельницьким, з полковником Нестелим і Федором Богуном до річки Прип’яті, а далі на Литву, для вигнання поляків із Малоросії здобув під Городнею блискучу перемогу над Радзивілом.
І в цьому випадку жителі міста, порадувані визволенням батьківщини від своїх давніх гнобителів, не жаліли ані рідних хат, ані крові своєї. В цей час Городня була розорена і спустошена так, що Чернігівський Полковник Дем’ян Ігнатович розпорядився седнівському сотнику Півню «Розорене поляками містечко Городню заселити!». Ось тому для багатьох седнівських козаків та інших обивателів Городня стала новою домівкою.
В 1705 році Городня отримала статус сотенного містечка, а в 1782 році стала центром повіту. До початку 20 століття місто жило не зазнаючи особливих потрясінь.
У грудні 1917 року в Городні було встановлено радянську владу і створено революційний комітет.
У березні 1918 року місто було захоплене німцями. Більшовики пішли у підпілля і розгорнули підготовку до збройної боротьби проти окупантів. 30 грудня Таращанський полк у взаємодії з повстанцями визволив місто.
На початку 1919 року армія Денікіна захопила Чернігів. Фронт пролягав на рубежі Десни. Трудящі Городні збирали для червоноармійців теплий одяг і взуття, продукти харчування, допомагали вести розвідку. Партійні і радянські працівники міста щодня виїзджали на фронт. Під час однієї з поїздок на фронт денікінці захопили голову повітревкому Христофора Асоновича Чорноуса і по-звірячому закатували його.
Похорон Чорноуса вилився в могутню демонстрацію. На траурному мітингу жителі міста давали клятву помститися ворогові і добровільно вступали до Червоної армії. На початку листопада 1919 року шістдесята стрілецька дивізія разом з богунцями і таращанцями перейшла в наступ і відкинула ворога від Городні.
Після закінчення громадянської війни городнянці приступили до відбудови народного господарства. Стали до ладу електростанція і механічна майстерня, три парові млини. У 1923 році Городня стала центром району. Для надання допомоги селу в місті у 1924 році було організовано сільськогосподарське товариство, прокатний та зерноочисний пункти. Розширилась мережа медичних закладів, шкіл, відкрився народний будинок ім. Леніна. Протягом перших трьох п’ятирічок були побудовані: маслозавод, льонозавод, райхарчкомбінат. В місті працювало 8 промислово-кооперативних артілей. Існувала мережа професіональної освіти: в різні роки діяли зоотехнікум, педтехнікум, бухгалтерська школа, школа медсестер. Відчинив двері піонерський клуб. На початку 30-х років було ліквідовано неписьменність. Велику культурно-освітню роботу проводив районний будинок культури, працювали 2 бібліотеки. В Городні видавалася районна газета «Комунар», газета політвідділу МТС «Колгоспна правда» та багатотиражка «Лісовий робітник».
Мирне життя радянських людей перервала німецько-фашистська навала. До військомату, партійних і комсомольських організацій надійшли сотні заяв з проханням послати добровільно на фронт. Ті, що лишилися в місті, працювали для фронту. 80 городнянців записалося до міського винищувального батальйону, 200 чоловік брали участь у будівництві оборонних споруд біля Дніпра. Жінки, старики і підлітки вийшли збирати урожай.
28 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили місто. Вони встановили жорстокий окупаційний режим. Гітлерівські кати розстріляли 289 городян. Багатьох юнаків та дівчат відправили на каторгу до Німеччини. Але жителі не скорилися ворогові. У листопаді 1941 року в місті виникла патріотична підпільна група під керівництвом Федора Федоровича Бебко. Виготовляли листівки, здобували для партизанів зброю і боєприпаси, вели розвідку. Дізнавшись, що гестапо натрапило на слід організації, її члени у лютому 1943 року влилися до партизанського загону ім. Щорса.
Городнянщина — зона партизанської дії. В лавах партизанських загонів міцніла дружба трьох братніх народів: українців, росіян і білорусів. Восени 1941 року з жителів трьох сусідніх районів — Городнянського, Щорського і Климівського — було створено партизанський загін ім. Щорса. Загін провів понад 10 бойових операцій на території України, Росії та Білорусії, а потім у складі з’єднання двічі Героя Радянського Союзу О.Ф.Федорова вирушив у рейд.
З ініціативи Чернігівського підпільного обкому партії взимку 1943 року на території Городнянського, Климівського і Терехівського районів було створено партизанський загін ім. Пархоменка, яким командували І.І. Веремієнко та Ю.П. Мельник. В різний час на території Городнянського району діяли також загони обласного паризанського з’єднання і з’єднання двічі Героя Радянського Союзу С.А. Ковпака.
24 вересня 1943 року два полки 149-ї стрілецької дивізії при підтримці партизанів визволили Городню. Понад 100 чоловік одразу влилося до регулярних частин Червоної Армії. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ненависного ворога билися близько 2000 жителів. З них 500 за мужність і відвагу нагороджені орденами і медалями.
Під час Великої Вітчизняної війни 8 тисяч 425 жителів Городні та району загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
Трьом городнянцям: О.Жижкуну, Б. Калачу, Й. Юфі — присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У післявоєнні роки трудящі відбудували народне господарство. У 1962 році всі міські підприємства підключились до державної електромережі, що відкрило широкі можливості для дальшої реконструкції. Поліпшилась якість і асортимент виробів. Льоноволокно, масло, сухе молоко, борошно, хліб, консерви, олія, одяг, взуття, вози, цегла, пиломатеріали — ось далеко не повний перелік продукції підприємств міста.
Розгорнулось будівництво, особливо, житлове. У подальші роки в місті побудовані: торгівельний центр, пошта, кінотеатр адміністративна будівля, телевізійний завод «Агат», комбікормовий завод, будинок культури, житлові багатоповерхівки.
У 1989 році в Городні почалось виробництво кольорових телевізорів „Агат”. Це був єдиний районний центр на теренах тодішнього Радянського Союзу, в якому випускалась така високотехнологічна продукція.
У Городні тривалий час розміщувався 703 навчальний авіаційний полк Чернігівського вищого авіаційного училища льотчиків, який мав добре оснащення; аеродром, полігон, сучасні класи, тренажери. Тут сталі на крило тисячі висококласних льотчиків, серед яких десять майбутніх космонавтів.
Так, як і вся країна, наше місто пережило перебудову, кризу, зазнало втрат, економічної руйнації. Знову змінився устрій. Але при всіх негараздах є і хороші досягнення, є надбання.
Варто згадати видатних людей, що народилися в нашому місті, які в свій час внесли вагомий внесок у його розвиток.
Павло Миколайович Писарєв, купець І гільдії, Городнянський міський голова. Завдяки його благодійницьким внескам було побудовано в 1732 році церкву Святої Троїці, що була справжньою окрасою міста.
Грузинський князь Іліодор Миколайович Орбеліані — на його замовлення седнівський архітектор Якубович збудував чайну, яку Орбеліані через кілька років переобладнав в народний дім, створив театр, став його керівником і режисером. Іліодор Миколайович збудував у Городні електростанцію, мельницю, відкрив кінематограф, підтримував місцеву футбольну команду.
В нашому місті прожив останні роки і похований український етнограф і фольклорист Степан Данилович Ніс.
В Городні народилися:
· народний художник УРСР О.М.Лопухов,
· український радянський хірург, академік Микола Маркіянович Волкович,
· поет Олег Мартинеко,
· поет Петро Іванович Пиниця,
· поет Абрам Ісакович Кацнельсон.
В нашому місті жив і дарував своє мистецтво заслужений артист Молдавської РСР Михайло Федорович Павлусенко.
Варті пошани ті визначні городнянці, які сьогодні живуть поряд із нами. Це:
· художник і письменник Георгій Олександрович Шпунт,
· художниця Ірина Миколаївна Михалькевич,
· ветеран Великої Вітчизняної війни, людина, яка внесла вагомий внесок у виховання дітей та молоді міста — Микола Федорович Гречухо,
· ветеран Великої Вітчизняної війни, громадський діяч Михайло Павлович Бабаєв,
· письменник, краєзнавець Іван Петрович Дудко,
· благочинний Городнянського округу протоієрей настоятель Святомиколаївської церкви Мирон Степанович Ковалевський,
· заслужений лікар України — Михайло Степанович Мітько,
· лікар-педіатр Тетяна Іванівна Ходико,
· художник, виконавець робіт по спорудженню каплички Святої Покрови Михайло Степанович Трухан.
В Києві зараз живуть і працюють наші земляки:
· заслужений артист України Анатолій Федорович Кобзар,
· артист оригінального жанру Михайло Твердий,
· народна артистка України, член спілки театральних діячів України Лідія Іванівна Кондрашевська.